Як Том Сойєр обманював товаришів і цим самим викручувався з різних ситуацій?
Більшість подій, про які йдеться в «Пригодах Тома Сойєра», узято зреального життя. У книжці письменник згадав про роки свого дитинства вмістечку Ганнібалі, яке у творі отримало назву Санкт-Петербург(американці люблять давати маленьким містечкам гучні назви столиць, томукраїна має кілька Парижів, Єрусалимів тощо; можливо, ці назви свогочасу нагадували емігрантам про покинуті рідні місця), У передмові дотвору Марк Твен зазначив, що Том Сойєр увібрав у себе риси характерівтрьох хлопчиків.
Хто ж ці троє? Це сам юний Семюел Клеменс, котрийне дуже любив учитися і був здатний на різні витівки, його шкільнийтовариш Віллі Боуен, а також Томас Сойєр з міста Шоунітауна, з якиммитець познайомився раніше. Під іменем тітоньки Поллі Марк Твен зобразивсвою матір, а під іменем Беккі Тетчер — одну зі своїх шкільних подруг, зякою одного разу заблукав у страшних лабіринтах печери поблизуГаннібала. Свого друга — маленького волоцюгу Тома Бленкеншипа — МаркТвен увічнив в образі Гекльберрі Фінна. Безлюдний острів, куди втеклигерої книжки, насправді існував на річці Міссісіпі за життя письменника.
Портрет(фр., англ. portrait) — один із засобів художнього зображення персонажатвору, змалювання (опис) людини, її зовнішнього вигляду, виразуобличчя, одягу, рухів, поведінки тощо.
Письменники по-різномустворюють портрети. Митці можуть описувати персонажів стисло (лишекількома штрихами), або докладно, укрупнено (немовби зблизька), абовіддалено. Портрет може бути створений словами автора абовисловлюваннями інших персонажів (можливе поєднання різних точок зору), удругому випадку портрет стає багатограннішим, бо подається з різнихракурсів. У портреті зображують зовнішні або внутрішні риси героя (аботі й ті одночасно). Портрети можуть бути незмінними (сталими) абомінятися протягом твору, у ході розвитку подій, а зміна портретазасвідчує зміни в характері персонажа. Через портрет автор висловлюєставлення до героя, визначає моменти, які є важливими для розуміння йогохарактеру і подій.
Сюжет (фр. sujet) — художня послідовність подій у літературному творі.
Сюжеттісно пов’язаний з темою твору, він є її реалізацією в художньовибудуваному ланцюгу подій. Для розуміння сюжету важливо знати не тільките, які, власне, події покладені в його основу, а й те, як вонипоєднуються між собою, як вони поєднані в тексті, які події укрупнено,які пропущено автором і т. д.
Складники (частини) сюжету:
експозиція — знайомство з героями твору, обставинами їхнього життя, часом і місцем, де відбуваються події;
зав’язка — ключовий момент розгортання подій, різкий поворот у їх перебігу;
розвитокдії — подальше розгортання подій твору (стрімко або уповільнено,послідовно або непослідовно тощо); це найбільша за обсягом частинатвору, коли розкриваються характери персонажів, відбуваються основнізіткнення між ними;
кульмінація — найвищий момент напруження в розвитку дії (у великих творах буває кілька таких кульмінаційних моментів);
розвязка — події, що завершують твір, вирішують основні питання й зіткнення у творі, повідомляють про результат розвитку подій.
Улітературному творі може бути не одна, а декілька сюжетних ліній.Великі твори можуть складатися з цілої низки менших частин, що маютьокремі сюжети, хоча и поєднані спільними персонажами, загальною темою.
Розділ другий
(...)Настала субота. Літо вирувало яскравими барвами й свіжістю, буяложиттям. У кожному серці бриніла мелодія, а коли серце було молоде, вонавиливалася в пісню. Обличчя кожного променилося радістю, кожний крокувавпружно й бадьоро. Білі акації стояли у цвіту й сповнювали повітряпахощами. Кардіфська гора, що підносилася над містом, укрилася зеленню.Віддалік вона здавалася обітованою землею — чудесною, безтурботною,привабливою.
Том вийшов на вулицю з відром вапна та довгою щіткою.Він зміряв поглядом паркан, і радість його в одну мить згасла в душі, анатомість у неї ввійшла туга. Тридцять ярдів дощаного паркана заввишкидев’ять футів! Життя здалося йому безглуздим, існування — важкимтягарем. Зітхнувши, він умочив щітку у вапняний розчин, провів нею поверхній дошці паркана, потім зробив те саме знову і знову й зупинився:якою ж крихітною була біла смужка порівняно з безмежним просторомнебіленого паркана! У розпачі він сів на землю під деревом. Із хвірткипідстрибнем вибіг Джим. У руці в нього було бляшане відро. Віннаспівував пісеньку «Дівчина з Буффало». Ходити по воду до міської помпиТому завжди здавалося неприємним заняттям, але тепер він подумав, щовоно не таке вже й погане. Він згадав, що біля помпи завжди збираєтьсябагато людей: білі, мулати1, чорношкірі; хлопчики й дівчатка, чекаючисвоєї черги, сидять, відпочивають, міняються іграшками, сваряться,б’ються, пустують. Він згадав також, що хоча до помпи було якихосьпівтораста кроків, Джим ніколи не повертався додому раніш як за годину,та й то майже завжди доводилося бігати за ним.
Подпишись на наш канал в телеграм. Там мы даём ещё больше полезной информации для школьников!
