Доповідь у публіцистичному стилі на тему "Держава-це ми."
Наші степи, долини, переліски. Скільки тут краси і яка вона різноманітна. Яке багатство барв, кольорів,відтінків!Поле жовте, аж очам боляче. Стиглий колос гнеться під вітром, сполохана хвиля біжить від краю до краю. А над цим – переливчаста пісня жайворонка, що лине десь у високості, в мерехтливому мареві. Трохи далі – торішні скирти сірі. Здалеку вони здаються велетенськими тваринами, що лягли на спочинок. Здається, що ось-ось зведуться вони на ноги, щоб попрямувати до річки, напитися студеної водиці.А вздовж річки зеленіють садки. Виглядають із них білі хатки-писанки. А як гарно на квітучому лузі! Зачаровано вбираєш зором багатобарвя кольорів і ніжну зелень трав, і переливне буяння квіту, і казкові бризки сонця.Рідний край – це цілющі джерела, до яких пробивається гострий корінець людської свідомості, пробивається до життя, до знань, до світла.Україна – країна дивних краєвидів, земля неповторних пейзажів. Ніжна та лірична, природа нашої країни завжди приваблювала своєю красою.Безкрайні степи, густі ліси, величні гори, повноводні ріки та неозорі поля пшениці... У кожному куточкуприхована неповторна чарівність, а кожен ландшафт наділений тільки йому властивим незабутнім обличчям, власною душею і не залишить байдужим жодного.Неповторна краса України – в чому вона?Для кожної людини, яка щиро любить рідну землю, її природа - найчарівніша у світі. Та мені здається, що немає нічого прекраснішого за українські краєвиди. Яке серце не сповниться радістю, доторкнувшись до краси України? Яка душа не озветься трепетною й щирою любовю до неї?Золотом котяться пшеничні хвилі на степових просторах української землі. Чистим блиском сліплять очі під блакитно-бездонним небом, сонячним віддзеркаленням зігрівають кожну твою клітиночку. Душа народжує пісню, і ти раптом розумієш, що мелодію до неї творять дзвінкі потоки великих і малих річок. Вони розкинули свої срібні стрічки серед зелених дібров, серед квітучих степів, у сивих горах. Вдень купається в них сонячне проміння, а вночі зірки милуються в них своєю красою.Квіти... Як їх багато на моїй землі! Вони скрізь: і біля охайних осель, і на нивах, і на білих рушниках. Менінавіть здається, що слова "квітка" і "Україна" - це синоніми, бо такої квітучої землі, мабуть, нема ніде.З ранньої весни лунають над цим квітучим багатством пташині пісні. Прорізують повітря стрижі та ластівки, поважно пливуть лелеки, неначе граються з морськими хвилями чайки... А соловей, пташиний цар, став беззаперечним символом української мови.Україна за світовими стандартами – країна не дуже велика. Але, на мою думку, її можна порівняти з безцінним діамантом в оточенні земель інших країн. Діамантом, який передали нам пращури і який ми повинні залишити після себе наступним поколінням. І якщо ти вважаєш себе гідним сином чи дочкою рідної землі, то маєш берегти, примножувати її красу – і тоді вона заквітчає твоє серце й життя добром і щастям.Для нашої залитої світлом країни жовтий і синій кольори є і були найдоречнішими. Це чудесно зрозумів наш простий народ, вимальовуючи свої хати в синє та жовте. Ці кольори давала народові любов до природи, яку він бачив саме у жовтій та блакитній барвах. Золотий степ, синє небо, синє море й ріки з жовтими очеретами і рудими скелями, сині гори. Отже, поєднання цих двох кольорів цілком відповідає народному смаку. Воно суголосне з тонами природи української, із козацькими звичаями. Любити, шанувати й оберігати рідну природу вчить нас наша література. Великий філософ і поет Григорій Сковорода наголошував, що природа є зразком доцільності. Як приклад він наводив Бджолу, називаючи її «гербом працьовитості». А згадаймо нашого ґеніального митця Т.Г. Шевченка. Перебуваючи далеко від рідної землі, Великий Кобзар змалював безсмертні образи, що перейшли у символіку, – тополю, калину, хрещатий барвінок. Гімн природі створила в «Лісовій пісні» Леся Українка. А скільки поезії знаходимо у творах Михайла Коцю-бинського, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького та інших класиків української літератури. Володимир Сосюра писав:Любіть Україну, як сонце, любіть,Як вітер, і трави, і води...В годину щасливу і в радості мить,Любіть у годину негоди!Любіть Україну у сні й наяву,Вишневу свою Україну,Красу її вічно живу і новуІ мову її соловїну.Людині необхідний звязок із рідною природою. Подивіться на чари буйноквіття, почуйте волання трави і дерев, і все зробіть, щоб нащадкам усміхалася і ростила вічну духовність наша найпрекрасніша на світі земля. Щоб квітувала вона могуттям кольорів, долучала до нашої неперевершеної пісні й до рідного мелодійного слова пахощі зела і високість неба, долучала щедрість праці і ніжність серця. Спадщина природи не менш важлива для цивілізації, ніж культура.PAGE 2
Подпишись на наш канал в телеграм. Там мы даём ещё больше полезной информации для школьников!
